На главную

Объявление

Регистрация новых пользователей на форуме временно закрыта. Связаться с администраторами сайта и форума вы можете по адресу: editor@leonid-bykov.ru

#1 17-06-2007 20:40:17

Артём
2-я эскадрилья
Зарегистрирован: 16-04-2007
Сообщ.: 119

Михайло Старицький

Автор стихов НIЧ ЯКА МIСЯЧНА

Украинский писатель и драматург. Стихотворения и пьесы писал на украинском языке. Прозу (в том числе многочисленные исторические романы) на русском. Его переделка пьесы "За двумя зайцами" давно уже считается и русской классикой.

http://i014.radikal.ru/0802/ac/696fb12dc5cb.jpg

Это всё что удалось найти о нём на русском.  Если у кого-то, что-то о нём есть, несите сюда.

Отредактировано Артём (27-02-2008 02:06:10)

Offline

 

#2 17-06-2007 20:43:30

Артём
2-я эскадрилья
Зарегистрирован: 16-04-2007
Сообщ.: 119

Re: Михайло Старицький

Монологи про кохання


                  Там, де місяць поняв срібним сяйвом пишноту долин
                   І знялось із садів-вертоградів пахуче дихання,
                   Що здурманює кров чарівною красою хвилин, -
                   Там спалала жага і злилося з захватом кохання...

                   Чи ти знаєш той край, де голубиться збещений Ніл
                   До розпалених скель і шепоче про любощі п'яне?
                   Де шаріє смоква і дим в'ється з нагірних кадил,
                   Та в блакиті яркій, під промінням леліє і тане?

                   О, розкоші там скрізь... Але ти над усі чарівна:
                   Срібношатий Ліван, - а біліш твоє чоло Лівану;
                   Жаркий колір троянд, вабить всіх та краса запашна,
                   Але вуст твоїх пал запашніший троянд Дагестану.

                   Ой там зорі ясні і пиша між яскравих блідий,
                   Але очі твої за ті зорі яскраві ясніші;
                   У пустелі палкій тішать душу джерела води,
                   Але перса твої солодощів і втіхи повніші.

                   Огрядна і струнка мліє пальма на злоті піску,
                   Але їй не дістать до приваб твого дивного стану;
                   Лотос повен таїн між латаття в прозорім ставку,
                   А в твоїх таїнах більше ваб, і жаги, і дурману!

                   Ти - богиня краси, ще якої не бачив Едем,
                   У обіймах твоїх і зростають, і гинуть пориви...
                   Будь моєю "ханим" і прилинь в мій баєчний гарем -
                   Нап'ємося ми чар і замрем у розкошах щасливі!..

                   1900

Offline

 

#3 27-02-2008 01:59:00

Артём
2-я эскадрилья
Зарегистрирован: 16-04-2007
Сообщ.: 119

Re: Михайло Старицький

Борвій

Чорне хмарище встає повагом,
Заступає світ, стеле темряву;
Розпанахалось, завихрилося,
Мов страховище з пекла зрушене,
Сгорта навкруг землю крилами,
Оперезане скрізь гадюками
Сизо-білими, волохатими,
Що сплітаються, розплітаються
І звисають вниз грізним кетягом...

Душно, млосяно, і задуха та
Мов гнітить усе важким каменем:
Ані способу вільно дихати,
В голові гуде, думи сковані,
В серці млявому - рабські острахи...

Притаїлось все пополохане
Перед з'явиськом тучі грізної:
Вітерець ущух - ані подиху,
Змовк веселий гай - ані шелесту,
Знишкли пташечки-щебетушечки,
Поховалися й кінці, шуляки,
Ластівки лише не злякалися -
У повітрі, знай, сміло плавають,
Нижуть стрілами проти хмарища...

Люди теж з страхом незміркованим
Тучі ждуть тії лиховісної.
Багатирщики зачиняються
По своїх дворах, по хороминах,
Затуляючи вікна коцями,
Щоб не чути їм грому-грюкоту;
Позасвічують ще й лампадочки,
Щоб не бачити спалу блискавки -
Так жахаються смерті наглої!
Жаль їм злинути з світу ласого,
Від утіх-розкош в мертву темряву,
Що на той-бо світ, на суд праведний...

А сіромі пак на ті заходи
Нема вільної і хвилиноньки:
Лиш про те вона побивається,
Щоб не зніс потоп їй хатиноньки,
Не забрав добра її вбогого,
Із худобою, а то й з дітками,
Чи недужими - батьком, ненькою...
Що їй думати про гріхи свої?
Гвалт безжалісний, скрута, горенько
Та темнота - ось відповідники!
Що лякатись їй смерті наглої?
Не дало життя втіх і радощів,
А дало дише муку, нуждоньку,
То хоч смерть ота угамує їх,
В ямі темній дасть їм відлежатись...

А вже хмарище, туча грізная
Геть насунулась, низом стелеться,
Досягаючи лісу крилами,
Ніччю криючи небо збурене...
Ось розшарпалась світлом-пломенем,
Засліпила всім очі злякані
Обізвалася грізним гомоном,
І занишкла знов, притаїлася...
Та зненацька враз як не сказиться:
Заревла, мов звір, диким вигуком,
Покотилася вихром-бурею,
Геть ламаючи, що не трапиться;
Заяскрилася блискавицями,
Із страшних гармат разом вдарила,
Аж земля кругом іздригнулася,
В хлющі пінявій потопаючи...

Не журіться ж, гей, бідарі мої, -
Горобина ніч - вам не мачуха!
Сміло глянемо в вічі борвію
Та зміркуємо усе розумом:
Може, зірвемо ще й порадоньку
Від бунтовника навіженого?..
Після борвію гляне сонечко
І огріє всіх рівним променем,
Вороги життя згинуть пропадом,
А повітря скрізь оздоровшає:
Після борвію легше дихати, -
Із заліз думки вириваються,
Серце в груди б'є якось сміливо,
І скриляється знов надіянка,
Що й окривдженим правда станеться!.

1902

Offline

 

#4 27-02-2008 02:01:44

Артём
2-я эскадрилья
Зарегистрирован: 16-04-2007
Сообщ.: 119

Re: Михайло Старицький

Виклик

Ніч яка, господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай...
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Сядем укупі ми тут під калиною -
І над панами я пан...
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелеться полем туман;

Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;

Небо незміряне всипано зорями -
Що то за божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.

Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;
Тепло-ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;

Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала -
Ані шелесне в гаю!

Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх...
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання - за гріх?

1870

Offline

 

#5 27-02-2008 02:14:15

Артём
2-я эскадрилья
Зарегистрирован: 16-04-2007
Сообщ.: 119

Re: Михайло Старицький

ДО УКРАЇНИ

   Моя Україно! Як я тебе любив!
   Твої луги, твої степи розлогi,
   Днiпра ревучого славетнiї пороги
   I хвилi золотi твоїх шовкових нив.

   Як я любив в садочках вишняку
   Твої бiлесенькi, немов хустини, хати,
   Поважну рiч старих дiдiв чубатих
   I регiт дiтвори в жартливому танку.

   Як я любив в нiч теплу, весняну
   Чуть пугача з дiброви тихий стогiн,
   Гукання парубкiв, дiвчат веселий гомiн
   I пiсню з-за лугiв розкiшну, голосну.

   Як я любив уосени в стiжках
   Хлiб коло хат, а ранками сiдими
   Селян за працею хапливою мiж ними
   I стукiт говiркий цiпiв геть по токах.

   Як я любив зимової доби
   При каганцi невпиннеє сюрчання
   Тих веретен i пiсню чи ридання
   Тихесеньке жiночої журби.

   Як я люблю безрадiсно тебе,
   Народе мiй, убожеством прибитий,
   Знеможений i темнiстю сповитий,
   Що вже забув i поважать себе,
   Потративши свої колишнi сили...
   Як я люблю твої сумнi могили,
   Україно! Як я люблю тебе!

   I ось тепер та мучена любов
   Мене жене в далекую чужину...

   (1881)

Offline

 

#6 27-02-2008 02:15:25

Артём
2-я эскадрилья
Зарегистрирован: 16-04-2007
Сообщ.: 119

Re: Михайло Старицький

ДО МОЛОДI

   На вас, завзятцi-юнаки,
   Борцi за щастя України,
   Кладу найкращiї думки,
   Мої сподiванки єдинi.

   В вас молода ще грає кров,
   У вас в думках немає бруду,
   Палає в серцi ще любов
   До обездоленого люду..

   Не занехайте ж ви її,
   Не розгубiть по свiтi всує,
   Нехай вона ваш дух гартує
   У чеснiй, славнiй боротьбi!

   Бо стоголовий людський кат
   Лютує, дужчає щоднини...
   Не можна тратить i хвилини,
   Поки ще стогне темний брат.

   Поки живий, - мерщiй несiть
   Слiпому свiтиво просвiти,
   I в серце, смертiю повите,
   Живу надiю закропiть!

   Вшануйте рiдну його рiч,
   Назвiть без хитрощiв своєю
   I розженiте над землею
   Ви непрозору, глупу нiч...

   Най кат жене, а ви любiть
   Свою окрадену родину, -
   Й за неї сили до загину
   I навiть душу положiть!

   1876

Offline

 

#7 27-02-2008 02:26:58

Артём
2-я эскадрилья
Зарегистрирован: 16-04-2007
Сообщ.: 119

Re: Михайло Старицький

Ждання

За гай скотилось сонце ясне,
Хмарок рожевих цілий рій
В безодні синій тане, гасне,
Мов злотосяйне пасмо мрій;
Вітрець упав; з садочка лине
Струмком живущим пишний дух,
З черемх убрання лебедине
Часами ранить срібний пух;
Вже гомін стих, туман над ставом
Серпанком хвилевим ляга;
Темніша небо... і небавом
В садочок зірка дорога
Увійде легкою ходою...
Я жду і краюся нудьгою,
Шукаю скрізь палких очей...
Ось тьохнув щасно соловей -
Її ж нема! Ідуть хвилини,
Земля, здається, аж горить...
А все нема, нема Зорини!
Я жду - і віком стала мить!
Вже ніч зліта крилом імлявим,
Осяйна безліччю лампад...
Ген місяць видом величавим
З поза тополь зирнув у сад -
Її ж нема... Я муку чую:
Холоне серце... голова,
Мов крутінь в бурю навісную,
Мене жадоба порива...
Її ж нема!.. І враз, раптово
Рученьки білі, запашні
Лягли на рамени мені...
Зайнявся дух... урвалось слово...
Вуста з вустами ізлились,
І ми на зорі понеслись,
В очах палких втопивши очі...
О ніч! О любощі співочі!
О чародійні в яві сни
На святі першої весни!Ждання
За гай скотилось сонце ясне,
Хмарок рожевих цілий рій
В безодні синій тане, гасне,
Мов злотосяйне пасмо мрій;
Вітрець упав; з садочка лине
Струмком живущим пишний дух,
З черемх убрання лебедине
Часами ранить срібний пух;
Вже гомін стих, туман над ставом
Серпанком хвилевим ляга;
Темніша небо... і небавом
В садочок зірка дорога
Увійде легкою ходою...
Я жду і краюся нудьгою,
Шукаю скрізь палких очей...
Ось тьохнув щасно соловей -
Її ж нема! Ідуть хвилини,
Земля, здається, аж горить...
А все нема, нема Зорини!
Я жду - і віком стала мить!
Вже ніч зліта крилом імлявим,
Осяйна безліччю лампад...
Ген місяць видом величавим
З поза тополь зирнув у сад -
Її ж нема... Я муку чую:
Холоне серце... голова,
Мов крутінь в бурю навісную,
Мене жадоба порива...
Її ж нема!.. І враз, раптово
Рученьки білі, запашні
Лягли на рамени мені...
Зайнявся дух... урвалось слово...
Вуста з вустами ізлились,
І ми на зорі понеслись,
В очах палких втопивши очі...
О ніч! О любощі співочі!
О чародійні в яві сни
На святі першої весни!

Offline

 

#8 28-03-2008 23:38:16

Артём
2-я эскадрилья
Зарегистрирован: 16-04-2007
Сообщ.: 119

Re: Михайло Старицький

Ещё один вариант немного отличающийся от предыдущих

Ніч яка Господи, місячна, зоряна
Слова: Михайло Старицький
Музика: народна
       

Am               E7
Ніч яка Господи, місячна зоряна,*
                    Am
Видно, хоч голки збирай,
                Dm
Вийди, коханая, працею зморена,        |
E7                 Am                  | (2)
Хоч на хвилиноньку в гай!              |

Сядем укупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею  |
Стелиться в полі туман.                | (2)

Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Ген на стрункiй та високiй осичинi     |
Листя пестливо тремтить.               | (2)

Небо глибоке засіяне зорями, —
Що то за Божа краса!
Перлами ясними попід тополями          |
Грає краплиста роса.                   | (2)

Ти не лякайся, що ніженьки босії**
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки       |
Сам на руках однесу.                   | (2)

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,    |
А воно палке, як жар.                  | (2)

Ти не лякайся, що можуть підслухати
Тиху розмову твою,
Нічка поклала всіх, соном окутала,     |
Ані шелесне в гаю.                     | (2)

Сплять вороги твої знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх.
Чи ж нам обкраденим долею нашею        |
Й хвиля кохання за гріх?               | (2)
____________________________________________
Відміни (народний варіант):
*  Ніч яка місячна, ясная, зоряна

** Ти не лякайся, що ніженьки білії

Offline

 

Board footer

Powered by PunBB
© Copyright 2002–2005 Rickard Andersson

Rambler's Top100